Свобода ідентичності

У 2009 році підліток Джастін Бібер випустив свій перший сингл — пісню про кохання, яка захопила молодих людей по всьому світу. Шанувальники цієї канадської поп-зірки назвали свого ідола і факт поклоніння йому «Лихоманкою Бібера». Деякі навіть зайшли так далеко, що створили цілі алтарі для нього у своїх спальнях. 

Дванадцятирічна Біллі Айліш була однією з таких відданих шанувальниць. Її захоплення було настільки сильним, що вона пам’ятає, як плакала від страху, що «ніколи не зможе відчувати нічого подібного до когось [іншого]».¹ 

І Бібер не єдиний, хто отримав таку палку прихильність людей. Протягом усієї історії народ поклонявся знаменитостям, будь то особам королівської сім’ї, музикантам чи зіркам спорту. У наших серцях існує несвідоме бажання повністю присвятити себе людині, якійсь речі, досвіду чи навіть концепції. 

Соціологи помітили, що люди тяжіють до подій, які дають їм відчуття трансцендентності. Деякі люди відчувають цю трансцендентність через шанування знаменитостей, тому що це викликає у них відчуття причетності до чогось вищого. Інші звертаються до екстремальних видів спорту, мистецтва, музики, засобів масової інформації чи духовності. Прекрасним прикладом є альпініст Алекс Хоннольд, який ризикував життям, піднявшись на 914-метрову скелясту стіну Ель-Капітан (в Йосемітському національному парку, США) без жодних страховок. Газета «Нью-Йорк Таймс» описала його вчинок, як «дивовижну можливість решті людства відчути те, що ми називаємо людською піднесеністю».² Ми відчуваємо трепет, коли стикаємося з тим, що є значущим, героїчним або надихаючим.  

Отже, питання полягає не в тому, чи ми поклоняємося, а в тому, кому чи чому ми поклоняємося. Поклоніння – це не лише релігійне чи догматичне поняття; це людська концепція, яка не зважає на расу, національність чи релігію. Акт поклоніння є правом людини, яке формує фундаментальну частину нашої людської ідентичності. Поклонінню не можна перешкоджати і не можна до нього примушувати. Незважаючи на це, стародавнє передбачення попереджає нас про прийдешній час, коли наша свобода буде під загрозою.

Формування нашої ідентичності

Іудео-християнські рукописи часто піднімають тему поклоніння. У їхніх розповідях справжнє поклоніння завжди описується як результат вибору серця, відданого своєму об’єкту поклоніння. Оскільки любов, відданість і вірність неможливо викликати примусом, то, відповідно, поклоніння є добровільним актом.

У процесі формування ідентичності ми вправі обирати кому чи чому поклонятися. Ніхто не хоче, щоб його найглибшою прихильністю маніпулювали підступні маркетологи чи кампанії в соціальних мережах, або, як у деяких країнах, змушували до конкретного вибору через страх розправи. Поклонятися чи не поклонятися, а також вибір того, кому і чому поклонятися, має випливати з власної ідентичності, цінностей та почуття особистої свободи. 

Проте Біблія також описує гравців-антагоністів, які намагалися примусити до поклоніння протягом всієї історії і будуть робити це знову. 

Примусове поклоніння?

Книга Даниїла в Біблії представляє Шадраха, Мешаха та Авед-Него, трьох євреїв, які були вивезені з Ізраїлю до Вавилону як раби. Їхня єврейська ідентичність забороняла поклонятися статуям та ідолам. 

У цих трьох юнаків все було добре, поки вавилонський цар Навуходоносор не спорудив золоту статую на рівнині Дура. Він покликав людей на рівнину і сказав їм, що коли заграє музика, вони всі повинні вклонитися його ідолу. Якщо хтось би відмовився, його кинули б в палаючу піч. 

З усіх людей, які зібралися, лише троє вирішили відмовитися на підставі своїх переконань. Шадрах, Мешах та Авед-Неґо не вклонилися, коли заграла музика. Але незважаючи на гнів диктатора і його наказ убити їх, їхнє життя було дивовижним чином врятовано (див. Даниїла, розділ 3). Це розповідь про вірність своїм переконанням, навіть перед обличчям смерті. Це нагадує нам, що до справжнього поклоніння не можна примусити, але завжди знайдуться ті, хто захоче, щоб ми вклонилися при звуках музики.

Справжнє поклоніння проти фальшивого 

Біблія говорить про тих, хто буде намагатися змусити інших до поклоніння в наш час. Це та сама релігійно-політична влада, яка переслідувала «святих Всевишнього» у часи раннього Середньовіччя (див. Даниїла 7 та Об’явлення 13:5–8). Ця сила була «поранена» і втратила популярність після періоду Середніх віків, але тепер знову набуває популярності. Біблія передбачає, що настане момент, коли «смертельна рана вздоровиться. І вся земля дивувалась, слідкуючи за звіриною!» (Об’явлення 13:3). Саме в цей момент буде прийнято закон про примусове поклоніння, що суперечить праву людини вибирати та формувати свою особисту думку щодо цього (див. Об’явлення 13, 14 і 17).

Проте одну групу людей неможливо буде примусити. Ці люди будуть вкорінені в їхніх особистих духовних переконаннях. Вони поважатимуть особистий вибір інших, залишаючись вірними власним цінностям. Насправді, їхня свобода буде означати для них так багато, що вони скоріше помруть, ніж будуть дотримуватися кодексу поклоніння, який суперечить їхнім духовним переконанням. Вони зрозуміють, що ядром поклоніння має бути свобода. Поклоніння є і завжди буде вибором. 

Щоб дізнатися більше про цю напророчену кризу та про те, що означає розуміти поклоніння як право вибору людини, зв’яжіться з нами за контактами на звороті.